Розвиток наукової бази медицини транспорту
Розвиток наукової бази медицини транспорту
Є.М. ГорбаньМіністерство охорони здоров’я України
За рішенням МОЗ та ДКНТ колишнього СРСР та за узгодженням з МОЗ України 25 років тому в Одесі був створений інститут, який зараз має назву Державне підприємство – Український НДІ медицини транспорту. Протягом четверті сторіччя очолює інститут заслужений діяч науки і техніки України, професор, доктор медичних наук А.М. Войтенко, якому, завдяки неабияким організаторським здібностям та умінню підтримувати нові напрями наукових досліджень, вдалося згуртувати колектив науковців, добре відомий як в Україні, так і далеко за її межами.
Вже в перші роки існування закладу були розроблені та обгрунтовані наукові концепції з нагальних питань гігієни водного транспорту, які не втратили своєї наукової вагомості по цей час. Результати наукових розробок лягли в основу нормативно-методичних документів для санепідслужби. Співробітниками інституту була підготовлена монографія “Гигиена применения полимерных материалов” (Київ, 1976 р.).
Наступна монографія, підготовлена за участю співробітників Інституту, “Адаптация человека к экстремальным условиям среды” (Рига, 1980 р.), підсумувала перший етап одного з напрямків наукових досліджень. Монографія була присвячена дослідженню екстремальних умов праці в морі та на транспорті.
МОЗ колишнього СРСР визначив Інститут своєю базовою організацією з питань попередження забруднення моря фекально-господарчими стічними водами суден і розгляду проектів дообладнання суден на відповідність вимогам міжнародної конвенції МАРПОЛ по стічним водам саме Чорноморсько-Азовського та Дунайського басейнів.
Вже на цей час Інститут досяг міжнародного визнання. Його співробітників запрошують прийняти участь у підготовці монографії “Первая медицинская помощь, оказываемая в случае необходимости при перевозке опасных грузов” яка була видана міжнародною морською організацією (ІМО) у 1982 році.
Унікальним виданням став також “Антропометрический атлас моряков и рыбаков в эргономических обоснованиях системы “человек-судно” (Київ, 1985 р.), який на багато років визначив параметри проектування суден.
У цей період Інститут зосереджує свою увагу на науковому обгрунтуванні цілої низки матеріалів для найнеобхідніших вітчизняних та міжнародних довідників з питань гігієни та санітарії водного транспорту, морської медицини, які досі є настільними книгами проектантів суден та санітарних лікарів. Найвагоміші серед них “Справочник по гигиене и санитарии на судах” (1984 р.), “ Справочник по гигиене применения полимеров” (Київ, 1984 р.) та “ Справочник по морской медицине”, виданий від егідою ІМО в Берліні, Нью-Йорку та Токіо в 1984 році.
В Україні видавництвом “Здоров’я” було видано дві наступні наукові монографії, що стали своєрідним підсумком діяльності Інституту в галузі гігієни водного транспорту за минулі роки. А саме – “Гигиена обитаемых морских судов” (1989 р.) та “Гигиенические основы очистки и обеззараживания судовых сточных вод” (1991 р.) Надзвичайно актуальним для флоту був “Справочник судового врача”, підготовлений за участю науковців Інституту і виданий вже другим виданням.
Після передачі Інституту в 1991 році в підпорядкування МОЗ України його було визначено Головною установою системи охорони здоров’я України з медико-санітарних проблем усіх видів транспорту: водного, авіаційного, залізничного, автомобільного. Саме це рішення і визначило сучасну назву Інституту.
На сьогодні колективом Інституту розроблена науково обгрунтована концепція вдосконалення системи медицини транспорту, положення якої ляжуть в основу подальших наукових розробок колективу, спрямованих на покращення умов праці, попередження захворювань та поліпшення здоров’я працівників транспорту.